Огляд

Ознаки правочину: є вольовим актом (дією), що відрізняє його від подій; є дією цілеспрямованою, тобто спрямований на досягнення певного правового результату, що відрізняє його від юридичних вчинків, які не є цілеспрямованими діями (знахідка, виявлення безхазяйної речі ін.); лише спрямовується на настання певного правового результату, однак не завжди його породжує; є завжди правомірною дією, що відрізняє його від правопорушень; має мету та мотиви вчинення.

Метою правочину є той правовий результат, на досягнення якого спрямований правочин. Мета завжди має правове значення, оскільки має бути законною. Правова мета, заради якої він вчиняється, називається в науці цивільного права підставою правочину (causa). Мотив - це внутрішній психічний стан особи, який спонукає її до вчинення правочину. Як правило правового значення не має, за винятком окремих випадків (наприклад, ст. 233 ЦК правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини).

Правочин не вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах (у т. ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ЦК). Також правочин не буде вважатися вчиненим у письмовій формі, якщо волю сторін виражено за допомогою технічного засобу зв’язку (факс, телетайп).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису при вчиненні правочинів допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Правочин, який вчинено в письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, установлених законом, або за згодою сторін (ст. 209 ЦК). Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом нанесення на документ, у якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.